Громада прощалася зі своїм захисником, солдатом - БЕССОНОВИМ Богданом Михайловичем.
Майже два роки родина жила надією. Двадцять один місяць виснажливих пошуків, безсонних ночей, зустрічей з усіма можливими структурами та віри в диво. На жаль, його не сталося. В ході репатріаційних заходів, підтверджених ДНК-експертизою, Богдан нарешті повернувся додому, щоб знайти вічний спокій на рідній землі.
Богдан Бессонов народився 2 квітня 1994 року в м.Черкаси, проте все своє життя прожив у місті Сміла. Його дитинство - це спогади, просякнуті теплом рідного міста, де він робив свої перші кроки, вчився дружити та мріяти.
У 2001 році він переступив поріг Смілянської ЗОШ №7. Богдан був не просто старанним учнем - у класі з математичним профілем він знайшов свою стихію. Логіка, цифри та точність захоплювали його, але ще більше друзі цінували в ньому вміння завжди прийти на допомогу. Для кожного, хто потребував підтримки, він був надійним плечем. Любив велоспорт, захоплювався технікою і проводив години в радіогуртку, збираючи складні механізми власноруч.
Він міг полагодити абсолютно все.
Після закінчення школи у 2012 році Богдан продовжив свій технічний шлях у КПІ на факультеті машинобудування. Будучи старостою групи, він був тим, до кого зверталися за порадою чи допомогою.
Згодом, спробувавши себе у різних професіях, Богдан знайшов своє покликання у сфері логістики. Він працював диспетчером кур'єрської служби в Києві, де його відповідальність та вміння швидко приймати рішення стали справжньою професійною рисою.
Коли у травні 2024 року Богдан отримав повістку, в його серці не було вагань. Він став на захист України, вступивши до лав 152-ї окремої єгерської бригади, як стрілець номер-обслуги 1-го єгерського батальйону. Саме там, серед побратимів, Богдан відчув, що знайшов своє місце. Спокійний, виважений, надійний - він став для побратимів саме тим плечем, на яке можна покластися у найстрашніші хвилини. Він пройшов пекло Курського та Покровського напрямків, залишаючись вірним присязі до останнього подиху.
Його останнє повідомлення родині було коротким і спокійним: «Йду на завдання, зв’язку не буде три дні». Це були слова людини, яка свідомо обрала захист України, знаючи про всі ризики. 29 вересня 2024 року у Покровському районі на Донеччині Богдан прийняв свій останній бій, після чого вважався зниклим безвісти...
Богдан не встиг створити власну сім’ю, не встиг відчути щастя батьківства, закінчивши свій земний шлях у 30 років. Для своєї родини він був надійним фундаментом: турботливим сином, люблячим онуком та найкращим братом, чиє щире, добре серце було готове зігріти кожного. Найщиріші співчуття від усієї громади родині, друзям, побратимам, всім хто знав любив захисника.
Він залишиться в пам'яті як взірець мужності та людяності. Його чин - це частинка нашої спільної свободи.
Ми пам’ятаємо. Ми вдячні за кожен день, який він виборював для нас.
Назавжди в строю Бессонов «Бєс» Богдан.
Поховали воїна на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).
